При налагодженні взаємодії з аутичною дитиною, дорослий, якому відводиться провідна роль, повинен навчитися фокусуватися на її комунікативних сигналах і на основі цього будувати контакт, не нав’язуючи свій спосіб комунікації. Важливо спиратися перш за все на комунікативну ситуацію, яка виникла, враховувати і використовувати ті невербальні засоби, які дитина може розпізнати і які можуть її залучити до взаємодії. Будуючи невербальний діалог, дорослий відштовхується від комунікативного рівня дитини. Використовуючи жести, вибирає саме ті, які наповнені для дитини певним змістом. У вербальному звертанні, яким супроводжує свої невербальні дії, використовує певний тон голосу, інтонацію, темп мовлення, які б найкращим чином допомагали диитині зосереджуватися на звучанні слів. Регуляторами стосунку між дорослим і дитиною можуть бути дотик, запах, забезпечення ритму дистанції-близькості, вираз обличчя, положення тіла, погляд.
Невербальне спілкування повинно бути своєрідною грою, яка б забезпечувала дитині і дорослому позитивні переживання, формувала позитивний емоційний досвід контакту один з одним, стимулювала комунікативну потребу у спільній діяльності.